Постанова

15 липня 2022 року № 82

Про неприпустимість організації підготовки та проведення на тимчасово окупованих територіях України псевдореферендумів

З 24 лютого 2022 року триває масштабне військове вторгнення російської федерації в Україну. Це вторгнення стало продовженням російської агресії проти України, що розпочалася у березні 2014 року з протиправної анексії Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та подальшої окупації частини східних територій України.

Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) у Думці 300 (2022) від 15 березня 2022 року найрішучішим чином засудила агресію російської федерації проти України та виказала свою солідарну з Україною та Українським народом позицію, підтвердивши свою непохитну підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів. ПАРЄ також зазначила, що збройний напад російської федерації на Україну є порушенням Статуту Організації Об’єднаних Націй, кваліфікується як “злочин проти миру” відповідно до Статуту Міжнародного військового трибуналу (Нюрнберзька хартія) і є “агресією” згідно з Резолюцією 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН, прийнятою в 1974 році. Це є порушенням Гельсінського заключного акту та Паризької хартії для нової Європи.

Загальновідомо, що у ході масштабної збройної агресії на території України російська федерація регулярно вдається до дій, які по суті неможливо розцінити інакше, як терор проти цивільного населення.

За повідомленнями засобів масової інформації, загарбники на тимчасово окупованих територіях вдаються до таких засобів тиску на місцеве населення, як знущання, викрадення, катування та вбивство. Передусім страждають представники української влади та місцевого самоврядування, які не захотіли йти на “співпрацю” та колаборацію. При цьому замість законно обраних посадовців росіяни призначають своїх так званих “мерів”, які очолюють окупаційні адміністрації та реалізують загарбницьку політику москви. Відомими є факти про вчинення таких дій у місті Маріуполь, Харківській, Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Луганській областях, про що свідчить низка звернень Служби безпеки України, Національної поліції України, які надійшли до Комісії, стосовно надання інформації в рамках проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях за фактами здійснення колабораційної діяльності на відповідних територіях. Усі ці дії окупантів є ще одним кричущим порушенням міжнародного права, ще однією атакою на демократичні інституції в Україні та спробою встановлення незаконних альтернативних структур управління у суверенній державі.

При цьому, насильницьки окуповуючи території України, російська федерація також не приховує своїх намірів змінити їх правовий статус, стверджуючи, що врахує думку місцевого населення шляхом проведення так званих референдумів, які насправді не мають нічого спільного з цією формою безпосередньої демократії. Водночас з упевненістю можна заявити, що демократичний світ ніколи не визнає результатів жодного псевдореферендуму, організованого у будь-якій формі державою-окупантом на території іншої незалежної держави.

Українська держава чинить запеклий опір збройній агресії росії, консолідуючи при цьому зусилля всього суспільства та заручившись підтримкою демократичного світу. Український народ боронить від загарбника свою землю, суверенітет своєї держави та відстоює своє майбутнє у світлі європейських цінностей, свободу та демократію, права людини і повагу до них.

У переліку європейських цінностей чи не найголовніше місце посідає право на вільні вибори та референдуми. Світове співтовариство виробило міжнародні стандарти виборів та референдумів – загальноприйняті вимоги, закріплені міжнародними угодами чи встановлені міжнародними організаціями, що визначають принципи та оптимальні форми здійснення виборчих та референдумних процедур з метою реалізації повною мірою виборчих прав громадян та прав на участь у референдумі. Дотримання цих міжнародних стандартів є критерієм демократичного розвитку соціуму. Вільні вибори та референдуми вважаються стрижнем демократії як державного, так і суспільного устрою, цивілізаційного вибору в цілому і є беззаперечним обов’язком демократичної держави.

У зв’язку з цим Комісія вважає за необхідне звернути увагу, що у засобах масової інформації з квітня 2022 року періодично з’являються повідомлення про активізацію на тимчасово зайнятих російськими окупантами територіях України, зокрема в Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській та Херсонській областях, заходів, спрямованих на організацію підготовки та проведення псевдореферендумів з метою легітимізації контролю над відповідними регіонами, порушення територіальної цілісності держави України та можливої зміни правового статусу цих територій. Із нещодавніх повідомлень вбачається, що росіянами проводяться тренінги з підготовки спеціалістів для організації так званих референдумів, які потім направляються на тимчасово окуповані території, також утворюються “виборчі дільниці” (https://www.pravda.com.ua/news/2022/07/12/7357735).

Позицію Комісії щодо організації підготовки та проведення незаконних референдумів було висловлено, зокрема, у постанові від 04 квітня 2022 року № 67 “Про деякі питання діяльності територіальних виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення місцевих виборів, у період дії воєнного стану”. Так, у цьому рішенні Комісія заявляла, що проведення так званих референдумів в умовах воєнного стану прямо суперечить положенням частини першої статті 19 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, за якими в умовах воєнного стану забороняється проведення будь-яких виборів та референдумів. Крім того, вказаним актом Комісія вирішила встановити, що на період дії воєнного стану на окремих територіях України, де перебувають збройні сили російської федерації, зупиняється виконання повноважень та діяльність територіальних виборчих комісій і їх членів у зв’язку з наявністю загрози громадській безпеці і порядку, життю і здоров’ю членів таких виборчих комісій, а також загрози організації підготовки та проведення російською федерацією незаконного референдуму чи виборів.

Комісія зауважує, що за законодавством України організацію підготовки та проведення референдумів мають здійснювати відповідно до Конституції та законів України лише уповноважені законом суб’єкти – комісії з референдуму, утворені згідно з вимогами закону.

Проте на тимчасово окупованих територіях України не функціонують та не утворювались визначені законодавством України суб’єкти, наділені повноваженнями щодо організації підготовки та проведення будь-яких голосувань.

Водночас, зважаючи на нові маніпулятивні заяви окремих представників окупаційної адміністрації російської федерації про підготовку та проведення так званих референдумів на тимчасово окупованих територіях України, Центральна виборча комісія як постійно діючий колегіальний державний орган, наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення всеукраїнського і місцевих референдумів, вважає своїм обов’язком повторно наголосити на протиправності проведення таких псевдореферендумів, нікчемності їх результатів, а також на кримінальній відповідальності за участь в їх організації та проведенні.

Комісія зазначає, що у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102–ІХ, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан (строк його дії на сьогодні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року на 90 діб).

Проведення будь-яких виборів та референдумів в умовах воєнного стану прямо заборонено частиною першою статті 19 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”. Аналогічні заборони встановлено також Виборчим кодексом України та Законом України “Про всеукраїнський референдум”.

За змістом статей 1, 2, частини першої статті 17 Конституції України Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; суверенітет України поширюється на всю її територію; складовою державного суверенітету є цілісність і недоторканність території України в межах існуючих кордонів; захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі статтею 132 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Зазначені конституційні принципи організації територіального устрою обумовлені формою державного устрою України як унітарної держави, закріпленою статтею 2 Основного Закону держави.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь (стаття 133 Конституції України).

Питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом (стаття 73 Конституції України).

Призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених указаною статтею Конституції України, належить до повноважень Верховної Ради України (пункт 2 частини першої статті 85 Основного Закону України). Комісія зауважує, що Верховна Рада України не ухвалювала жодних рішень щодо призначення всеукраїнського референдуму стосовно будь-яких питань про зміну території України.

Як наголосив Конституційний Суд України у Рішенні від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 (справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим), “принципи цілісності і недоторканності території України в межах існуючого кордону, поширення суверенітету України на всю її територію встановлені Конституцією України. Звуження меж існуючого кордону України, виведення будь-якого суб’єкта адміністративно-територіального устрою України з її складу, зміна конституційно закріпленого статусу адміністративно-територіальної одиниці як невід’ємної складової частини України шляхом проведення місцевого референдуму суперечать зазначеним конституційним принципам)” (абзац четвертий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Кодекс належної практики щодо референдумів (CDL-AD (2007) 008rev) містить Керівні принципи щодо проведення референдумів, згідно з якими “використання референдумів повинно відповідати правовій системі в цілому і особливо процесуальним нормам. Зокрема, референдуми не можуть проводитися, якщо конституція або відповідний конституції закон їх не передбачають, наприклад, коли текст, що виноситься на референдум, відноситься до питань, що належать виключно до компетенції парламенту” (пункт 1 “Верховенство права” розділу III “Спеціальні вимоги”).

Загальновизнані принципи та міжнародні стандарти проведення референдумів не можуть бути дотримані в умовах розв’язаної росією війни проти України та тимчасової окупації збройними силами російської федерації території України.

Саме тому всі зусилля окупанта та його окупаційної адміністрації є марними, а організовувані ними на вказаних територіях в умовах тотального тиску на місцевих жителів псевдореферендуми не можуть мати жодних юридичних наслідків і відповідно не можуть бути сприйняті усім цивілізованим світом, як не були визнані свого часу проведені на території України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі насильницькі “референдуми” за присутності військових російської федерації.

Так, Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) 27 березня 2014 року ухвалила Резолюцію 68/262 “Територіальна цілісність України”, якою підтвердила суверенітет і територіальну цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів, а також наголосила на нелегітимності “загальнокримського референдуму”, який 16 березня 2014 року організувала російська окупаційна влада. Крім того, у пункті 6 указаної Резолюції Генеральна Асамблея ООН закликала держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-яку зміну статусу Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та утримуватись від будь-яких дій чи кроків, що можуть тлумачитись як визнання такого зміненого статусу. Таким чином, Генеральною Асамблеєю ООН на міжнародному рівні було запроваджено “політику невизнання” щодо тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Також активну проукраїнську позицію щодо збройної агресії російської федерації проти України та протиправної анексії Автономної Республіки Крим, міста Севастополя зайняв Європейський парламент, який ухвалив щодо цього питання низку Резолюцій. Зокрема, у своїй Резолюції щодо російського тиску на країни Східного партнерства та зокрема дестабілізації східної України від 17 квітня 2014 року (2014/2699(RSP) Європейський парламент рішуче засудив ескалацію дестабілізації та провокації на сході та півдні України; закликав російську федерацію негайно припинити свою підтримку насильницьких сепаратистів і озброєних формувань, які захопили урядові будівлі в Слов’янську, Донецьку та інших містах, і висловив свою підтримку Уряду України.

Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) у Висновку з питання “Чи відповідає рішення, прийняте Верховною Радою Автономної Республіки Крим в Україні про організацію референдуму щодо того, щоб стати суб’єктом російської федерації або відновити Конституцію Криму 1992 року, конституційним принципам”, прийнятому на її 98-му пленарному засіданні (Венеція, 21–22 березня 2014 року (CDL-AD(2014)002), зазначала, що “стаття 2 Конституції України свідчить про те, що цілісність території України є однією з найвищих цінностей української Конституції і є свідченням того, що референдум про відділення в Україні не може бути конституційним”; “масштабна публічна присутність військових (воєнізованих) сил не сприяє демократичному прийняттю рішень”; “проведення неконституційного референдуму в будь-якому випадку суперечить європейським стандартам”.

Крім того, у вказаному документі Венеційська комісія дійшла висновку, що Конституція України, як і інші конституції держав-членів Ради Європи, передбачає цілісність країни і не дозволяє проводити ніякого місцевого референдуму про відділення від України. Це випливає, зокрема, зі статей 1, 2, 73 і 157 Конституції України.

Тож організація та проведення окупаційною адміністрацією російської федерації псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях України суперечитиме основоположним принципам міжнародного права щодо територіальної цілісності й непорушності державних кордонів будь-якої країни.

Слід також зазначити, що на сьогодні закону, який відповідно до пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України повинен визначати організацію та порядок проведення місцевого референдуму, не існує. Відсутність такого механізму, легітимізованого на рівні закону України, унеможливлює дотримання засадничих принципів реалізації народного волевиявлення.

Ураховуючи, що єдиним органом законодавчої влади в Україні згідно зі статтею 75 Конституції України є Верховна Рада України, за відсутності ухваленого нею відповідного закону всі дії, спрямовані на імітацію заходів з підготовки та проведення “місцевих референдумів” на окремих територіях/у населених пунктах України, містять ознаки зазіхання на конституційний лад України, її територіальну цілісність та захоплення державної влади.

При цьому викрадення виборчої документації з архівних установ на тимчасово окупованих територіях (про що повідомляють громадські організації та правоохоронні органи), зокрема списків виборців, які хочуть використати російські окупанти для організації псевдореферендуму з метою імітації дотримання українського законодавства, є ніщо інше, як кримінальне правопорушення, за яке має наступити відповідальність у передбаченому законом порядку. У будь-якому разі такі списки виборців не є актуальними, не відображають на сьогодні реальної кількості виборців й не можуть бути використані для підготовки будь-якого “народного волевиявлення” на тимчасово окупованих територіях.

Разом з тим Центральна виборча комісія звертає увагу, що передані на зберігання до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування виборчі скриньки є державною власністю України, обліковуються на балансі Центральної виборчої комісії та використовуються в установленому Комісією порядку. Зважаючи на це, у відповідних органів, які здійснюють зберігання виборчих скриньок та іншого державного майна України, необхідного для забезпечення виборчого та референдумного процесів, на сьогодні немає правових підстав для їх передачі будь-яким суб’єктам. Незаконне використання такого майна тягне за собою юридичну відповідальність за законами України.

Окремо Центральна виборча комісія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 60 Конституції України ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази, а за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Комісія наголошує, що статтею 111-1 Кримінального кодексу України за участь в організації та проведенні незаконних референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до їх проведення передбачено кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, а за організацію та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активну участь у таких заходах – позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років.

Крім того, кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років згідно зі статтею 111-2 Кримінального кодексу України тягне за собою пособництво державі-агресору – умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора.

З огляду на викладене, відповідно до статей 1, 2, 17, 19, 60, 69, 73, 75, 85, частини першої статті 92, статей 132, 133 Конституції України, керуючись статтями 1, 2, 11 – 13, 17 Закону України “Про Центральну виборчу комісію”, Центральна виборча комісія постановляє:

1. Встановити, що в умовах дії правового режиму воєнного стану усі спроби організації підготовки та проведення на території суверенної незалежної України окупаційною адміністрацією російської федерації чи за її сприяння псевдореферендумів є протиправними, а їх результати не матимуть жодних юридичних наслідків.

2. Затвердити Заяву Центральної виборчої комісії у зв’язку з організацією окупаційною адміністрацією російської федерації на території суверенної незалежної України псевдореферендумів.

3. Звернутися до Міністерства закордонних справ України з проханням довести текст Заяви, затвердженої пунктом 2 цієї постанови, до відома іноземних держав та міжнародних організацій.

4. Наголосити органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, засобам масової інформації та інформаційним агентствам, об’єднанням громадян, підприємствам, установам і організаціям усіх форм власності, громадянам України на неприпустимості організації підготовки та проведення на тимчасово окупованих територіях України псевдореферендумів і на кримінальній відповідальності за участь в їх організації та проведенні або за публічні заклики до їх проведення.

5. Звернутися до Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань щодо оперативного розслідування згідно з компетенцією кримінальних правопорушень, передбачених статтями 111-1, 111-2 Кримінального кодексу України, для недопущення організації підготовки та проведення незаконних референдумів (псевдореферендумів) на тимчасово окупованих територіях України.

6. Закликати громадян України – виборців, які проживають у територіальних громадах тимчасово окупованих територій України, не брати участі в незаконних референдумах (псевдореферендумах) у разі організації їх окупаційною адміністрацією російської федерації чи за її сприяння, тим самим продемонструвати солідарність і єдність Українського народу.

7. Копію цієї постанови надіслати Раді національної безпеки і оборони України, Міністерству закордонних справ України, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, а також обласним, Київській міській військовим адміністраціям для використання в роботі та доведення до відома відповідних районних військових адміністрацій, військових адміністрацій населених пунктів (у разі їх утворення) та місцевих рад.

8. Цю постанову оприлюднити на офіційному вебсайті Центральної виборчої комісії.

Голова Центральної виборчої комісії    О. ДІДЕНКО