Постанова

12 вересня 2016 року № 389

Про звернення
Національного антикорупційного бюро України

До Центральної виборчої комісії 7 вересня 2016 року надійшла вимога Національного антикорупційного бюро України від 5 вересня 2016 року № 0423-102/30702 щодо надання "копій особових справ усіх членів, голів ЦВК та їх помічників за період 2004 – 2016 років, в тому числі тих, які на даний момент не працюють в ЦВК, а також дані осіб, які у період часу з 2004 по 2016 роки були звільнені із займаних посад в ЦВК (із вказівкою на їх посади, прізвища, імена, по батькові, адреси проживання та контактні номери телефонів)".

Зазначену вимогу направлено до Комісії у зв’язку із здійсненням Національним антикорупційним бюро України досудового розслідування у кримінальному провадженні від 30 травня 2016 року № 52016000000000166, на підставі статей 84, 92, частин першої та другої статті 93, статті 99, частин другої та третьої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).

Розглянувши вказану вимогу, Центральна виборча комісія виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 32 Конституції України встановлено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У свою чергу Конституційний Суд України в Рішенні від 20 січня 2012 року в справі № 2-рп/2012, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Основного Закону України, встановив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) – це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Крім того, Конституційний Суд України в указаному Рішенні зазначив, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Аналогічну позицію відтворено також у Рішенні Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року в справі № 18/203-97.

Разом з тим, статтею 15 КПК України встановлено, що ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а кожен, кому наданий доступ до інформації про приватне життя, зобов’язаний запобігати розголошенню такої інформації.

Згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про інформацію" інформація про фізичну особу (персональні дані) – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.

За змістом частини другої статті 21 зазначеного Закону інформація про фізичну особу є конфіденційною та може поширюватися лише за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Таким чином, збір та обробка даних про фізичну особу без її згоди, навіть якщо це здійснюється у межах і для потреб кримінального судочинства, можуть здійснюватися виключно на законних підставах і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Особи, про яких ідеться у вищевказаній вимозі Національного антикорупційного бюро України, згоди на поширення будь-якої інформації щодо них Центральній виборчій комісії не надавали.

У зв’язку із цим Центральна виборча комісія відзначає, що до основних принципів діяльності Національного антикорупційного бюро України належать, зокрема, верховенство права, повага та дотримання прав і свобод людини і громадянина, законність, безсторонність та справедливість, підконтрольність і підзвітність суспільству та визначеним законом державним органам тощо (стаття 3 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України").

Пунктом 4 частини першої статті 17 вказаного Закону Національному антикорупційному бюро України та його працівникам надано право знайомитися в державних органах із документами та іншими матеріальними носіями інформації, необхідними для попередження, виявлення, припинення та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, у тому числі такими, що містять інформацію з обмеженим доступом.

Разом з тим Законом України "Про захист персональних даних" також закріплено вимоги щодо змісту запиту на доступ до персональних даних. Зокрема, частинами третьою та четвертою статті 16 указаного Закону встановлено, що суб’єкт відносин, пов’язаних із персональними даними, подає запит щодо доступу до персональних даних володільцю персональних даних, у якому зазначається мета та/або правові підстави для запиту.

Відповідно до статті 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням, зокрема, принципу верховенства права, згідно з яким людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

При цьому принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Центральна виборча комісія звертає увагу, що практикою Європейського Суду з прав людини встановлено, що збирання та зберігання інформації стосовно приватного життя особи, а також її розповсюдження охоплюються сферою застосування пункту 1 статті 8 Конвенції.

Зокрема, в рішенні Європейського Суду з прав людини (справа "Пантелеєнко проти України") вказано, що вираз "відповідно до закону" в пункті 2 статті 8 Конвенції значною мірою покладає на національне законодавство і державу обов’язок дотримання матеріальних і процесуальних норм.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (справа "Заїченко проти України") Суд також наголосив, що формулювання "згідно із законом" вимагає, щоб оскаржуваний захід не тільки мав підґрунтя у національному законодавстві, але й також був сумісний з принципом верховенства права, який прямо зазначається у преамбулі Конвенції і є невід’ємною частиною мети і завдання статті 8 Конвенції. Таким чином, закон повинен бути доступним і передбачуваним, тобто сформульованим достатньо чітко, щоб забезпечити особі можливість – за необхідності шляхом надання відповідної поради – регулювати свою поведінку. Крім того, Суд акцентував увагу на тому, щоб національне законодавство відповідало цим вимогам, воно повинно надавати адекватний юридичний захист від свавілля та, відповідно, із достатньою чіткістю зазначати межі повноважень, наданих компетентним органам влади, та спосіб їхнього здійснення (див. рішення у справі "С. і Марпер проти Сполученого Королівства" (S. and Marper v. the United Kingdom) [ВП], заяви № 30562/04 і №30566/04, п. 95, ECHR 2008, з подальшими посиланнями).

У свою чергу КПК України містить засоби правового захисту від довільного зазіхання з боку органів влади, включаючи, крім іншого, і заборону вилучення будь-яких документів і речей, що не мають прямого відношення до справи, яка розслідується.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року в справі № 6-рп/2001, кримінальне судочинство – це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Частиною першою статті 9 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених КПК України. Інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому КПК України, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження (частини перша – третя статті 15 КПК України).

Відповідно до частини першої статті 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з частиною другою вказаної статті КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Натомість потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої відбувається провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (частина третя статті 93 КПК України).

Таким чином, сторона захисту або потерпілого мають право збирати докази шляхом витребовування копій документів. Натомість сторона обвинувачення збирає докази лише шляхом витребовування, зокрема, документів та відомостей, а не їх копій, як зазначено у вимозі Національного антикорупційного бюро України.

Порядок тимчасового доступу до документів під час досудового розслідування врегульовано главою 15 КПК України, за змістом якої надання стороні кримінального провадження документів передбачено на підставі ухвали слідчого судді, суду.

На підтвердження правильності такого висновку Центральна виборча комісія звертає увагу, що до Комісії надійшли 30 червня та 7 липня 2016 року відповідно ухвали слідчого судді Бобровника О.В від 23 червня 2016 року та слідчого судді Макухи А.А. від 5 липня 2016 року про тимчасовий доступ до речей і документів, на підставі матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 52016000000000166, на підставі яких детективам Національного антикорупційного бюро України було надано дозвіл на тимчасовий доступ до документів, що містять охоронювану Законом таємницю, та які перебувають у володінні Центральної виборчої комісії з можливістю ознайомитися з ними та вилучити їх оригінали.

Крім того, Центральна виборча комісія звертає увагу, що статтею 163 КПК України також закріплено обов’язок сторони кримінального провадження довести зв’язок між кримінальним провадженням та витребовуваними документами і суттєвість значення цих документів для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, а частиною шостою цієї ж статті передбачено, що для документів, які містять охоронювану законом таємницю, до якої належить, зокрема, конфіденційна інформація, додатково неможливість довести іншим шляхом обставини, які передбачається довести за допомогою цих документів.

Відтак законодавство України встановлює чіткі правові механізми для отримання правоохоронними органами інформації з обмеженим доступом (персональних даних) та документів.

Враховуючи викладене, відповідно до статті 19, частини другої статті 32 Конституції України, статті 8, частин другої та третьої статті 93, статті 163 Кримінального процесуального кодексу України, пункту 4 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", частин першої та другої статті 11, частини другої статті 21 Закону України "Про інформацію", частин третьої та четвертої статті 16 Закону України "Про захист персональних даних", керуючись частиною другою статті 3, статтями  11 – 13, частиною другою статті 27 Закону України
"Про Центральну виборчу комісію", Центральна виборча комісія постановляє:

1. Відмовити Національному антикорупційному бюро України в задоволенні вимоги від 5 вересня 2016 року № 0423-102/30702.

2. Копію цієї постанови надіслати Національному антикорупційному бюро України.

3. Цю постанову оприлюднити на офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії.

Заступник Голови Центральної виборчої комісії    Ж. УСЕНКО-ЧОРНА